У кожному із нас є кров свободи!

Голлівудська посмішка Саші якось не дуже в’язалася із військовою формою, та й позивний його “Генетик”, як виявилося, безпосередньо був пов’язаний з темою його незакінченої на той момент дисертації. Таким знають його багато артемівців. Таким він прийшов до батальйону “Донбас” у червні 2014-го. Щиро відданий своїй Батьківщині і готовий відстоювати її свободу, він у числі перших став добровольцем.

Немає у нас, на жаль його фото того періоду. Періоду “до”. Він, як і ми всі, ще не бачив боїв за Попасну, Первомайськ, йому, як і багатьом, тоді ще тільки належало пройти Іловайський котел.

У грудні 15-го його бачили вже таким, як на фото. Обличчя і посмішка ніби-то ті ж самі, а через очі вже світиться зріла душа, яка бачила вже багато усього.

Як завжди не було часу, розмова була не дуже довгою, але це була розмова з близькою людиною. А хіба близьким людям обов’язково багато говорити один з одним?

Саша навіть не намагався отримати статус УБД. А навіщо – не заради нього я йшов на цю війну. Зараз він працює за фахом у рідному Львові і співпрацює з організацією “рабів до раю НЕ пускають”. До речі, хлопці з “рабів до раю НЕ пускають” були одними з перших співробітників потужних волонтерських організацій, що з’явилися у нас в Бахмуті в серпні того ж 14-го року. Декілька з них досі служать у Медроті ім. Пирогова у Петровича.

Яка дивовижна у нас історія, які дивовижні люди живуть в Україні – такій великий-маленький, що йдучи по Львову, зустрічаєш знайомих. А Львів, виявляється, зовсім поруч, іноді навіть відчуваєш тепло посмішок людей, які стали тобі близькими на цій страшній війні. Будь ласка, будьте усі живі і нехай наша з вами любов до Батьківщини буде набагато сильнішою за ненависть до її ворогів, і тоді ми дуже швидко переможемо. Найголовніша і найважча перемога всередині нас.

Про це дуже красиво написав Олександр Голянчук.