Простір ідей “Майстерня” презентувала перший фільм у рамках ХIV мандрівного міжнародного фестивалю про права людини DocuDays UA – “Війна химер”. Показ відбувся в кінотеатрі “Побєда”, який постійно підтримує різноманітні творчі ініціативи громади.
На презентацію були запрошені всі мешканці, але через незручний для тих, хто працює, час навіть волонтери і активісти не всі мали змогу потрапити на показ. Але зал був майже вщент заповнений: на фільм привели студентів училищ Бахмута. За словами координатора показу Сергія Николаєнко, це може допомогти залучити молодь до обговорення та розуміння важких для сучасного суспільства тем. Не обійшлося без прикрих випадків, на які дуже скаржились люди, котрі прийшли спеціально подивитися фільм, що в багатьох викликав щирі сльози. Молодь вигукувала різні образливі фрази, сміялась, деякі за звичкою вживали поп-корн, грали в ігри в мобільних телефонах. Але серед присутніх хлопців та дівчат було багато тих, хто відкрив для себе щось важливе: молоді люди були вражені побаченим, аплодували після закінчення фільму, жваво обговорювали після показу. На жаль, культура поведінки на громадських заходах ще дуже на низькому рівні. Можливо, викладачам, які привели підлітків, треба було надавати вибір деяким учням якось по-іншому провести цей час та додатково провести бесіду щодо етичних норм.
Мешканці Бахмута поділилися своїм враженням після показу фільму, події якого були пов’язані з містом.
– Єдине, що я запам’ятала: це “Валєра”! Все чекала, коли це скінчиться…- на виході з кінотеатру дівчинка років 15-16.
– Мені взагалі не все сподобалось. Були дуже дивні переходи: головний герой повернувся до своєї дівчинки, там якість такі розмови, а потім несподівано похорон. Я вважаю, що я все розумію в цьому кіно, але воно якось дивно для мене знятий. Хоча, можливо, я б прийшов на це кіно і самостійно, – студент медичного училища.
– Я відчувала, що в кінці буде такий поворот: назва ж “Війна химер” щось підказує. Але аж такий… Взагалі, це було дуже зворушливо, бо впізнається: ліс, дерева, природа навкруги — це все наше, рідне. Від цього важко. Було дуже цікаво подивитися на тактику бою: ми взагалі цього не представляємо. А тут документальна зйомка: взагалі незрозуміло, як! Хто це знімає: журналіст, самі хлопці, хто? Особливо, в найгарячіші моменти. Але найяскравіше враження від цих звичайних хлопців. Ось всі кажуть: в нас немає кому воювати. Ви подивіться, які вони круті, чесні, сміливі, справжні… Це наша гордість. І наша біль, що першими гинуть найкращі, – Катерина.
– Кіно важкувате в візуальному плані: мене навіть заколисало. Було б зйомка більш спокійною, я б сприймав краще. А взагалі, фільм він вражає, він шикарний. Такі треба більше показувати всім. Особливо, молоді. Наприклад, поруч зі мною сидів хлопець з дівчинкою, вони просто занурились в фільм, я це помітив. Сподіваюсь, для багатьох це стало корисним, – Роман.
– Я таке взагалі не дивлюсь, бо війна вже достала. Я не збираюсь воювати, навіщо я це побачив, – хлопець в пуховику.
– Весь час проплакала. Це все так близько: на кадрах наша педагогічне училище, де був батальйон “Донбас”. І так важко це все дивитися: хтось вже загинув, хтось не може повернутися з того котла психологічно. Кадри бою взагалі не могла дивитися… – Тетяна.
-Дивтися всім! Можна було б разом зі студентами чиновників привести. Бо багато хто і зараз не може рота розкрити, щоб сказати- з ким ми воюємо, – Сергій.
