На блок посту біля Бахмуту бійці «Дніпро-1» ведуть культурно-виховну роботу. Кожен день, тихо, без зайвого шуму…
Чітко виконуючи статтю «Кримінального кодексу» стосовно декомунізації, бійці батальйону «Дніпро-1» знищують радянську символіку, яка трапляється їм на очі при перевірці документів. Переважно це обкладинки паспортів та інших документів. Всі ці експонати вони виставляють прибитими цвяхами «десяткою» на піддони в оригінальному вигляді. Через те, що «колекція» не відповідає уставному вигляду поста військового підрозділу, її віднесли з дороги і таким чином виховну свою роль вона перестала виконувати. Сергій Фісун, громадський активіст з Бахмуту, домовився про передачу цих експонатів до музею АТО, який ГО «Бахмут український» створює в Бахмуті.
На цьому блок-посту служать гарні та розумні молоді бійці української армії. Представникам «Бахмуту Українського» дуже цікаво було поспілкуватися з ними і з’ясувати одразу два питання: стосовно декомунізаційної колекції та стосовно майбутнього свята міста в Бахмуті.
Андрій Буєвич, м. Запоріжжя – дуже гарний хлопчина з розумними очима, прямим відкритим поглядом. Подумалось, що він точно знає, що робить і навіщо. (пряма мова):
«Дети людей с коммунистическим раем в голове, которые сами не жили в советское время, благоговейно носят на украинских паспортах обложки с символикой СССР. Другая категория поклонников СССР – это те, которые не пережили аресты близких, гонения на свободу слова, которые прожили в советском мире лжи за стеной, уберегшей их от реальности. Ладно представители старшего поколения, их еще можно понять, мотив прост: колбаса за 2.20, хлеб по 16 коп. и самый главный аргумент – молодость, когда улыбались девушки, а он улыбался им в ответ, и все было впереди, и все было хорошо. Но у молодежи – откуда эта ностальгия? Я прошу отдать символику или обложки документов с советской символикой, чтобі нынешние дети и молодежь не видели этой ностальгии, чтобы сами изучали реальность и разбирались в ней. Я хочу, что бы сознание молодежи формировалось , устремляясь в будущее, а не жило в прошлом.
Большинство из нас видели смерть. В нас стреляли из танков, рядом с нами погибали чьи-то отцы и мужья. Эти символы делают мышление заскорузлым и не дают возможности осознания причин, по которым многие украинские дети сейчас становятся сиротами»
Андрей, позывной «Крот», г. Покровск
«В мой дом пришла война из-за этих нехороших людей…
Идея изымать символику вражеского государства впервые пришла еще летом 14-го года. Может и не мы первые это делали, но первый блокпост , на котором мы собирали «коллекцию», был на трассе «Днепропетровск-Донецк» возле Новомихайловки. Мы там стояли вместе с «Правым сектором». Потом в Малиновке тоже собирали коллекцию, около Славянска и уже не первая в Бахмуте. Почему я это делаю? Да потому что любители этих символов привели в мой дом войну. Я не могу сказать, что меня переполняет ненависть. Это неприязнь. Правильность наших действий в конце 14-года подтверждена обновленной статьей 436, часть 1 «Криминального кодекса». Там к нацистским символам дописали коммунистические. Тут интересный экземплярчик. (показывает). Парень 92 г.р., который не служил в армии, но жил при СССР, на свой украинский паспорт одел обложку от военного билета советского образца и сказал, что не было другой обложки под рукой.
Підключається до розмови інший хлопчисько:
«Дивіться – флажок СРСР. Дальнобійник із Донецька не віддавав, казав, що це його талісман… Правда йому років 50-60… Його вже важко переконати…»
Ілля. Позивний «Шухевич» – високий хлопчина з відкритим обличчям і гарною українською мовою:
«Радянські символи, як камені, тягнуть на дно, заважають будувати нове суспільство. Люди залишаються в минулому, зрозуміло – там гарні спогади, там молодість… Ліквідувати радянську символіку необхідно вкрай, бо то є продовження несправедливої, людожерської країни. Мало хто повністю розуміє це, але треба ламати старе, одночасно будуючи нове».
Питаємо: «Ілля, звідки такий позивний?»
Ілля(сміється): «Та хлопці дали в учебке. Кепка в мене була така. І в ній я був схожий на Шухевича. У нас позивні давали побратими».
Дмитро. Позивний «Гуцул», Івано-Франкфвська обл., м. Яремча.
У нас меньше спротиву декомунізації. В нашіх міствх жива пам’ять про нічні арешти, переслідування. Навіть гуцульський одяг не можна було носити прі Совєтах. А у нас традиції…
Сьогодні моя рідна сестричка святкує весілля. Вінчаються в церкві в гуцульському одязі. І мої батьки вінчалися в церкві в одязі нашого народу, та тільки таємно, вночі, і дід з бабою. А сестричка сьогодні – відкрито святкує вінчання, не ховаючись. Тут традицій не було, тому таке. А про обкладинки з паспортів я кажу спокійно, щоб самі зняли».
Ще одне питання не по темі. Сроко в Бахмуті День міста. Як святкувати, коли поряд війна?
Ілля: Свята повинні бути. Ми тут стоїмо, щоб люди мирному щасливо жили, щоб економіка могла розвиватися, щоб ми колись змогли повернутися в мірні міста. Навіть, щоб за лінією перетину бачили, що тут краще, вільніше дихається, щось змінюється на краще. Але. Свята повинні мати, так би мовити, елемент пропаганди – українську символіку, прекрасну сучасну українську музику.
Андрій Буєвич, м. Запоріжжя: Через свято людям легше признати свою неправоту. Тобто, хтось відкрито виступав за сепаратистські ідеї, а зараз вже переконався, що був неправий. Для оточуючих через свято, через визнання української культури у таких людей з’являється шанс признати свою неправоту і помилку.
Андрій, позивний «Крот», м. Покровськ: Свято повинно бути. Воно і нам додасть настрою. Минулого року на святі в квітні ми були в Бахмуті. У Іллі саме був день народження. Так знаєте, до нього раптом підійшла дівчинка і подарувала квіточку, мов би знала, що у нього свято… От така у нас була перша зустріч з Бахмутом…
