«Важкий шлях до миру на Донбасі проходить через серця і будується на вихованні поваги та любові до рідної культури» або Як бахмутчани приймали участь у Першому всеукраїнському фестивалі «Аристократична Україна» в Замку Радомишль
Хто як, а ми давно зрозуміли, що війна йде у свідомості людей. Ще дуже багато, навіть наших співвітчизників, вважають, що Донбас – не українська територія, а хлопці зі всієї України даремно гинуть, бо захищати там нікого.
Творча майстерня «Оберіг» міста Бахмута, працюючи понад 10 років, створила колекцію з більш ніж 800 примірників предметів народної творчості. Останнім її надбанням стала колекція традиційного та сучасного, за мотивами українського автентичного, одягу. Почалася вона зі старенької конопляної сорочки, випадково придбаної в селі Парасковіївка вже під час війни.
Так ось же він, живий приклад існування українських коренів на Донбасі!
Майстриням прийшлося витратити купу зусиль, часу і фінансів на пошуки одягу, тканин, світлин, наукової літератури для вивчення, ідентифікації зразків та відтворення елементів одягу для колекції. З кожним днем йде удосконалення колекції, бо вона ж жива, як живі з дідів-прадідів в пам’яті українського народу звичаї, пісні, орнаменти, вірування…
Після створення та демонстрації на День Вишиванки в Бахмуті у 2016 році колекції етнічного одягу, її вже бачили в кількох містах Донбасу, і майстрині отримують запрошення для участі в майбутніх показах. Приємною несподіванкою для майстринь було запрошення на Перший всеукраїнський благодійний фестиваль «Аристократична Україна» в замку Радомишль, який проводився за сприяння народного депутата України Ольги Богомолець. 30 липня колекцію гостям фестивалю демонстрували найкрасивіші в світі жінки – українки. Ті, що навчають дітей в школі, печуть хліб, пишуть наукові дослідження та романтичні вірші. Були того дня серед них і ті, хто вже ніколи не візьме свого коханого за руку, не гляне в його очі, бо забрала його назавжди підступна страшна війна. Та ці сильні жінки на людях були спокійні і усміхнені, бо вони – українки…
Наше місто чує вибухи та сирени військових “швидких” уже більше двох років, мої подруги годують поранених і хворих військових у лікарні, бо державою не передбачено їхнє перебування в цивільних медичних закладах. Багато знайомих шиють прапори, ремонтують військову техніку, читають за власною ініціативою лекції у військових частинах та формують бібліотеки. Ми живимо війною, точніше думками про те, що ще можна зробити, щоб ця підла війна скоріш закінчилася…
«Оберіг» йде довгим, важким і невдячним шляхом – культурно-просвітницьким. Але майстрині впевнені, що важкий шлях до миру на Донбасі проходить через серця і будується на вихованні поваги та любові до рідної культури…
01.08.2016 р. Радомишль – Бахмут
