За ініціативою громадянського об’єднання “Бахмут Український” та підтримки військових, вже втретє проходить мітинг біля пам’ятника на території військової частини. Щоб відзначити День скорботи, пов’язаний з вшануванням пам’яті жертв, які понесло людство під час панування двох тоталітарних режимів, на захід прийшли десятки волонтерів, студенти, військові.
Сталінський та гітлерівський режими, попри протистояння один одному, по суті своїй були системами для знищення народів — власних чи чужих. І дуже трагічно, але символічно в історичному сенсі, що саме на цьому місці волонтери вирішили згадувати й жертв репресій радянського режиму, й загиблих від рук нацистів.
За офіційною версією тут знаходиться величезне поховання радянських військових, які були залишені у шпиталі на окупованій території під час відходу радянських військ. Ймовірно, керівництво Червоної армії не доклало потрібних зусиль, щоб вивезти з великого шпиталю поранених перед відступом. Понад трьох тисяч червоноармійців були переміщені фашистами сюди, де був облаштований концтабір, в якому люди повільно помирали від хвороб, поранень та голоду без жодної допомоги. Про це є багато спогадів місцевих мешканців, дехто з яких намагався годувати та навіть викуповувати чоловіків у німців. В 1943 році, перед наступом Червоної армії, на цій території німцями були знищені й ті, хто вижив під час полону. Тобто, навіть згідно з цією офіційною версією тут поховані люди, що постраждали як від злочинів фашистів, так й від нелюдського ставлення влади власної країни.
Але на цієї ж території, за свідченням місцевих істориків, у 37-38 роках минулого сторіччя під час Великого терору відбувались масові поховання репресованих та страчених мешканців Донеччини. За їхніми даними, в декількох містах області, в тому числі, в Бахмуті (тоді Артемівську) долі тисяч і тисяч людей вирішували так звані “трійки”, які виконували та перевиконували плани по знищенню населення, що були затверджені у Москві.
Зараз відомо про три місця розстрілу людей в Бахмуті: двір місцевої тюрми, територія біля залізничної лікарні, яка на той час була відділком залізнично-транспортного КДБ та у дворі будинку, де зараз розташована Школа мистецтв. За даними з архіву СБУ України, які вдалось знайти активістам рік тому, тільки за один місяць 1938 року в Бахмуті було розстріляно 1100 людей. Таку величезну кількість за декілька років навряд чи централізовано вивозили до Донецька, де на Рудченковому полі розташовано єдине офіційне поховання, зафіксоване в документах. Під час розкопок та шурфувань, які відбувались на цьому місці у 90-х роках, було засвідчено, що більшість тіл мали пошкодження, характерні для вбивств НКВД: кульові постріли у голову, на тілах не було верхнього одягу, що відрізнялось від поховань поранених військових з концтабору, яких розстрілювали автоматними чергами та у тому одязі, в якому вони перебували за колючим дротом.
В різних містах України зараз відшукується інформація про такі неофіційні місця поховань, які задля приховування злочинів майже одразу були щільно засаджені деревами, а в подальшому або перетворені на звалища, або позначені, виключно як місця поховань жертв нацистських переслідувань. Дуже ймовірно, що саме це відбулось з тим місцем, де зараз розташований пам’ятник. Тому надважливо пам’ятати про ці злочини та вшановувати пам’ять людей, що постраждали від обох людожерських режимів, щоб цього не можливо було повторити. Ніколи знов.
