Наші давні друзі з гурту «Хуторянка» з Орєхово-Василівки не без нашої допомоги днями виступали в Коломиї.
Надія МАТЯКІНА, головний редактор міжрегіонального рекламно-інформаційного тижневика «Газета реклама» надіслала статтю про про фестиваль Писанки в Коломиї: “Вважаю, головною родзинкою Свята був вокальний ансамбль народної пісні “Хуторянка” із давнього козацького краю – Донеччини.
Вдячна коломийська глядацька спільнота пишається своїми співвітчизниками, котрі подарували писанковому місту над Прутом, направду, – кращі взірці української народної та сучасної пісенної творчості”. (Микола Солоненко)
Між нами велика відстань: зі сходу на захід. Більше двадцяти годин їхати потягом в одному напрямку. Але коли зустрічаєшся очі в очі – відстань зникає. Ми радо посміхаємось одна одній і вже через лічені хвилини розмовляємо, як давні знайомі. Так, приїхали на виступ в Коломию, так, звемось “Хуторянка”, над усе любимо співати і знаємо багато красивих українських пісень. У цьому я мала нагоду переконатись, коли у форматі “без краваток” у мистецькому центрі “Світовид” почула чистий спів до болю знайомих пісень і про червону руту, і про рідну мати, і грайливі молодіжні наспіви…
Ми розуміли кожне слово і те, що залишилось невисловленим. Хтось із них підійшов до мене і просто сказав: а знаєте, нам треба повертатись додому…І такий в цьому був смуток і сум, наче вона щось втрачала, щось дуже важливе, про що вголос не говорять. Розуміють.
Звичайно, що і погода зіграла на руку, сонячні дні уквітчали Коломию якнайкраще. Сподобалось донеччанкам у нашому місті все: прекрасне спілкування з містянами, зустріч з прославленими коломиянами, представниками громадськості за філіжанкою кави в мистецькому центрі, старійшинами міста, воїнами, АТОвцями. І коли ми всі взялись за руки і утворили велике коло, відчули, що ми – єдині, що ми маємо одне велике серце і одне коріння, і всіх нас об’єднує Любов. І так сталось, що всі разом, за велінням душі, із очима, повними сліз, заспівали гімн нашої Батьківщини під прекрасний акомпанемент на акордеоні керівника слобожанців.
А я не могла позбутись думки, що жінки від Бога наділені могутньою, магічною, космічною силою. І жінки України – це її оберіг. І мало місця буде тому, хто цю силу захоче випробувати на собі…
Як сказали мудрі чоловіки, нещастя змобілізувало націю, всіх українців доброї волі. Ми пишаємось Вами, родино Слобожанська, ви дуже близько до війни, але не втрачаєте духу господарів української землі, духу переможців. Низький уклін Вам, берегині наші! І знайте, ваші пісні, підтримка, турбота, увага, – потрібні солдатам на передовій. І ми, на Прикарпатті, з Вами, ми всі разом подолаємо незгоди, пройдемо всі випробовування. Лише в об’єднанні наша сила. Саме єдність нації, людяність, віра, любов врятують країну. Знайти Бога в собі і через Бога любити свого ближнього, своїх братів, – звучало до кожного. Україна і Бог – єдині. Що ж, світле свято, світлі думки. А я бажаю всім щастя!»
А ось вітання фестивалю бахмутчанки, яку знають активісти ГО «Бахмут Український» з часів виводу військ з Дебальцевого Любові Редченко:
«У народі кажуть Христос Воскрес, Воскресне й Україна. Я ніколи не виступала на великих сценах, дуже хвилююся, тому промову записала. Хочу подякувати Богові, за те що нам випала така честь побувати у прекрасному місті Коломия. По друге, подякувати організаторам цього фестивалю за запрошення. Оці гарні, тендітні жіночки, не зважаючи на свій поважний вік, подолали 1,5 тис. км., щоб привезти вітання з бахмутських степів. Хай вони і не професійні артисти, але внесли свій вклад до перемоги. З власної ініціативи їздили по військових частинах з концертами, що підтримувало дух хлопців. Разом з українськими військовими наводили порядок у занедбаних садибах, ліпили вареники, і знову співали. А ввечері бігли по домівках годувати худобу. Саме під час війни склався колектив «Хуторянка».
Я хочу заспівати Вам пісню, яку присвячую своїй рідній людині, колежанці, на жаль її з нами вже нема. З перших днів цієї підлої війни, вона, як і багато людей з нашого міста допомагала військовим. Оксана дуже любила Україну та українську мову, на той час це було небезпечно.
Коли виходили наші війська з Дебальцевого, ми взяли на себе зобов’язання розселити хлопців, бо ж у військовій частині не було вже місць. Ми телефонували своїм знайомим та родичам, вони забирали їх до своїх домівок.
Багато було хлопців із Закарпаття, Івано-Франківська, Тернопіля, Сумщини, Черкащини, з Дніпра та Харкова. Хочу також згадати тих солдатів, яким я співала цю пісню, та нажаль, вони вже в інших світах».
Багато зусиль приклав для того, щоб гурт потрапив у Коломию пан Микола Солоненко, заступник голови правління ГО “Інститут розвитку громадянського суспільства” м.Коломиї, добрий друг організації «Бахмут Український» і творчої майстерні «Оберіг» нашого міста. Йому також вдалося залучити доброчинців, яким ми всі щиро вдячні. Зокрема це Михайло Олексійович БАЛУХ , генеральний директор зернопереробної компанії “ЮМАС”, місто Коломия, Роман Васильович ДЯЧУК, голова Коломийської районної ради, Любомир Бориславович БОРДУН , начальник управління освіти Коломийської міської ради.
Пан Микола разом з фоторепортажем надіслав нашій спільноті теплі слова:
«Вдячна коломийська глядацька спільнота пишається своїми співвітчизниками, котрі подарували писанковому місту над Прутом, направду, – кращі взірці української народної та сучасної пісенної творчості.»
