“Іловайський щоденник” поки єдиний твір про Іловайську трагедію, написаний безпосереднім учасником подій.
«З Романом Зіненко мені довелося познайомитися під час підготовки заходу, присвяченому дню пам’яті Іловайської трагедії, а саме фотовиставки, яка стала однією з серіїї фотовиставок, що продовжує робити ГО “Бахмут Ураїнський”. Ці фото, виставлені на центральній площі міста чітко і мовчазно розставляли всі точки над “І”. Важливіших фотодоказів, ніж фото, зроблені безпосередніми учасниками подій з допомогою професійних фотоапаратів та простеньких камер у мобільих телефонах не можна і уявити. Страшна правда війни і зради тоді відкрилася багатьом бахмутчанам у світланах серед мирної площи, заквітчаної пишними трояндами, під ласкавим серпневим сонцем…
Ланцюжок подальших подій відкрив за автором частини світлан цієї виставки Романом Зіненком і автора “Іловайського щоденника”, написаного кров’ю серця і презентованого на Книжковому форумі у Львові у 2016 році.
Іловайський «зелений коридор» для Бахмута це одна з трагічних подій, яка пройшла скрізь життя багатьох бахмутчан і лишила рану, яка не гоїться. Добровольчі батальйони та військові підрозділи, що визволяли місто в серпні 2014 перебазовувалися під Іловайськ. Багатьох хлопців жителі Бахмуту знали особисто, допомагали, чим могли. В серпні 14-го було відчуття, що скоро все скінчиться, і військові і цивільні патріоти працювали для визволення окупованої української землі багато і самовіддано. І тому зустріч з ще одним свідком подій пекельного коридору була такою важливою в моєму житті.
Війна змінила багато всього в моєму прифронтовому місті, найголовніше – змінила відносини між людьми і, зараз, стало звичайним ділом зателефонувати до незнайомої людини і, за рекомендацією одного спільного товариша, отримати згоду на співпрацю. Так було і з Романом. Він одразу ж погодився розповісти дорослим і дітям, цивільним і військовим у Бахмуті про загиблого друга, якому присвятив «Іловайський щоденник», про не кіношну війну, стосунки, події і відчуття, які назавжди відкарбувалися в серці і пам’яті бійця добровольчого батальону «Дніпро-1».
Дуже подобається мені, як написана ця книга. Відтворення страшної війни день за днем. Відсторонене розуміння і велика повага до всіх – хто був сміливий до безглуздя, хто перелякався і не зміг вчасно примі нити професійні навички військового, хто, не маючи медичної освіти, рятував поранених і був тоді «руками Божими» для врятованого,
І жодної оцінки… Напевне такою і повинна бути правда про чергову війну, розпочату підступним російським агресором проти щирого на любов і вміння працювати рідного мого українського народу.
«Многих мучают вопросы: кто виноват и кто ответит за эту чудовищную катастрофу, которую называют Иловайской трагедией? Лично я мало задаюсь этими вопросами. Что-то мне подсказывает, что настоящих виновников не назовут и не привлекут к ответственности. Надежды на справедливое возмездие виновным у меня нет, но есть моя вера. И моя твердая вера рисует в моем сознании картину будущего. Настанет день и час, когда все мы предстанем пред Страшным судом Создателя, которого не избежать никому. И откроется все тайное и скрытое от начала века. И каждый будет видеть дела, мысли и скрытые в глубине каждого из нас помышления. И я буду стоять на этом Суде перед Всевидящим оком. И рядом встанут все наши погибшие побратимы. И будут стоять их дети, жены и матери. И будут стоять генералы и командиры. Президенты, министры и премьеры. И мы все будем знать истину и смотреть в глаза друг другу. Встанут те, кто стрелял в нас и в кого стреляли мы. И я буду смотреть в их и ваши глаза. И все будут смотреть в глаза мне. Это будет страшный день и Страшный суд. Потому что откроется правда Божия. И ничто и никто не скроются ни от кого. И многим будет мучительно больно и страшно. Мне в том числе. В своей жизни я совершал много поступков, которыми не горжусь и за которые мне стыдно, но когда Господь будет судить за Иловайск, я буду смотреть в глаза всем вам, и мне нечего будет стыдиться. Страшно будет тем, кто сейчас думает, что не понесет ответственности за все горе, которое постигло сотни наших бойцов и членов их семей. Потому что те, кого не коснулось правосудие земное, будут отвечать перед правосудием Небесным. И каждому воздастся по делам и мыслям его.»
( Зиненко Р. «Иловайский дневник». FOLIO, 2016 г.,с. 44, мовою оригіналу)
Обов’язково читайте те, що пишуть очевидці, дивіться на власні очі навкруги і аналізуйте те, що бачите самі, робіть свої спостереження і висновки, бо так багато можливостей буває втрачено особистістю чи цілим народом, коли вдається підмінити правду обманом. Ніхто не прийде і не зробить нас щасливими. Щастя тільки в нашій Любові до родини, до своєї землі, до Бога. І ця Любов потребує захисту, і, на жаль, навіть ціною життів найкращих.»
С.Кравченко, бахмутчанка,
член Національної спілки майстрів
народного мистецтва України
26.12.2017 р.
Примірник книжки з автографом автора можна взяти у міській бібліотеці і самому пережити все, що відбувалося і було побачене очима Романа і його побратимів. А живу розповідь з чотирьох фрагментів почути в записі ось тут:
