В нас так багато знайомих в АТО, що часом здається, що їх більше, ніж в мирному житті. Хлопці і дівчата в військовій формі переходять з батальйону в батальйон, переїжджають на сотні кілометрів від Бахмута, а дружні стосунки лишаються, напевне, назавжди.
1 липня телефонувала Мирослава Савчак, яка колись служила в військовій роті ім. Пірогова. Зараз вона і ще багато лікарів цієї роти в іншому підрозділі. Дуже просила мішки. В них гаряче всі дні: обстріли. Мішки з піском, як це знайомо. Ще з часів обстрілів наших “першеньких”, як ми називали Кіровоградський спецназ, в нашій танковій частині… Мішки знову потрібні. За п’ять днів нам вдалося завдяки нашім добрим друзям з Київа купити і отримати по Новій пошті мішки і передати в Камишеваху.
Наші друзі, які зараз служать в батальйоні ім. Кульчицького, передали звіт про отримання мішків. Такого звіту у нас ще не було! Дивіться: два документі за різними підписами затверджують правомірність один одного.
А ось ще – невеличкий привіт, який ми передали з Хмельницького: “Фронтовий Кобзар”, свіжі номери “Подільских вістей”, життєстверджувальне мисливське видання з автографом автора.
Та найголовніше, що там, на лінії розмежування, кожного дня відчувають, що про кожного піклуються, про кожного моляться і не тільки вдома, і не тільки рідні.
