Скоро виповниться вже два роки, як в лікарнях міста Бахмут волонтери годують хворих та поранених українських вояків.
Цей напрямок допомоги викликає цілий шлейф різноманітних суперечок. Багато хто каже, що вже все в армії добре, все налагоджено, і харчування у лікарнях також.
Активісти нашої громадської організації з цього приводу провели, так би мовити, власне розслідування, яке зайняло майже півроку. В загальних рисах ми з’ясували наступне.
1. Є військові шпиталі Нацгвардії та ЗСУ. До кожного відправляють тільки “своїх”.
2. Військові шпиталі укомплектовані не всіма спеціалістами. Інфекційних відділень, наприклад, в них зовсім немає.
3. Коли військовий направляється на лікування, його продатестат повинен “переміститися” слідом за ним.
Але – ситуація з реального повсякдення:
Хворий вояка, наприклад, з ЛОР-хворобою, направляється до Часів’ярського шпиталю. Там немає ЛОР-спеціаліста. Тому бійця навіть не везуть туди, а прямісенько до міської лікарні Бахмута, бо там є ЛОР-відділення. Він буде лікуватися саме там. Може й цілий місяць.
А зараз найцікавіше: продатестат не може бути переданий до цівільної лікарні. Ну НЕ МОЖЕ – і все тут! Де він зникає, це вже тема іншого розслідування, зараз ми не про це.
В цивільній лікарні міським бюджетом не передбачено “лишнього рота”, бо це ЦИВІЛЬНА лікарня.
Громадська організація “Бахмут Український” писала листи на цю тему Корчинській, Жебрівському, в Міноборони, ще кудись та комусь…
Вони, мабуть, щось думають з цього приводу. Мабуть. Поки є, як є. А наші діти кожного дня повинні бути нагодованы. Все дуже просто. Долучайтеся, нам потрібна ваша допомога, бо не вистачає і людських рук, і коштів. Дзвоніть на нашу “гарячу лінію”, якщо бажаєте приєднатися до процесу годування бійців у лікарнях Бахмута.
А ось тільки одне маленьке свідчення постійної потреби волонтерської допомоги у лікарнях міста.
Із внутнішньої розсилки громадської організації “Бахмут Український” (мовою оригиналу):
– Помните парня, который лежал в инфекционке с ветрянкой – его мама через ФБ просила нас присмотреть за ним и принести книги. Вот, благодарность от нее:
“Ребята, большое спасибо за то внимание, которое вы проявили к моей просьбе. У сына уже все хорошо, он продолжает службу. Особо я благодарна персоналу инфекционного отделения: врачам, медсестрам, санитаркам. Они окружили сына таким вниманием, какое будет помниться всю жизнь”.
