Жителі Бахмута діляться емоціями від книги про Іловайський котел (ФОТО, ВІДЕО)

Жителі Бахмута діляться емоціями від книги про Іловайський котел (ФОТО, ВІДЕО)

“Іловайський щоденник” поки єдиний твір про Іловайську трагедію, написаний безпосереднім учасником подій.

«З Романом Зіненко мені довелося познайомитися під час підготовки заходу, присвяченому дню пам’яті Іловайської трагедії, а саме  фотовиставки, яка стала однією з серіїї фотовиставок, що продовжує робити ГО “Бахмут Ураїнський”. Ці фото, виставлені на центральній площі міста чітко і мовчазно розставляли всі точки над “І”. Важливіших фотодоказів, ніж фото, зроблені безпосередніми учасниками подій з допомогою професійних фотоапаратів та простеньких камер у мобільих телефонах не можна і уявити. Страшна правда війни і зради тоді відкрилася багатьом бахмутчанам у світланах серед мирної площи, заквітчаної пишними трояндами, під ласкавим серпневим сонцем…

Ланцюжок подальших подій відкрив за автором частини світлан цієї виставки Романом Зіненком і автора “Іловайського щоденника”, написаного кров’ю серця і презентованого на Книжковому форумі у Львові у 2016 році.

Іловайський «зелений коридор» для Бахмута це одна з трагічних подій, яка пройшла скрізь життя багатьох бахмутчан і лишила рану, яка не гоїться. Добровольчі батальйони та військові підрозділи, що визволяли місто в серпні 2014 перебазовувалися під Іловайськ. Багатьох хлопців жителі Бахмуту знали особисто, допомагали, чим могли. В серпні 14-го було відчуття, що скоро все скінчиться, і військові і цивільні патріоти працювали для визволення окупованої української землі багато і самовіддано. І тому зустріч з ще одним свідком подій пекельного коридору була такою важливою в моєму житті.

Війна змінила багато всього в моєму прифронтовому місті, найголовніше – змінила відносини між людьми і, зараз, стало звичайним ділом зателефонувати до незнайомої людини і, за рекомендацією одного спільного товариша, отримати згоду на співпрацю. Так було і з Романом. Він одразу ж погодився розповісти дорослим і дітям, цивільним і військовим у Бахмуті про загиблого друга, якому присвятив «Іловайський щоденник», про не кіношну війну, стосунки, події і відчуття, які назавжди відкарбувалися в серці і пам’яті бійця добровольчого батальону «Дніпро-1».

Дуже подобається мені, як написана ця книга. Відтворення страшної війни день за днем. Відсторонене розуміння і велика повага до всіх – хто був сміливий до безглуздя, хто перелякався і не зміг вчасно примі нити професійні навички військового, хто, не маючи медичної освіти, рятував поранених і був тоді «руками Божими» для врятованого,

І жодної оцінки… Напевне такою і повинна бути правда про чергову війну, розпочату підступним російським агресором проти щирого на любов і вміння працювати рідного мого українського народу.

«Многих мучают вопросы: кто виноват и кто ответит за эту чудовищную катастрофу, которую называют Иловайской трагедией? Лично я мало задаюсь этими вопросами. Что-то мне подсказывает, что настоящих виновников не назовут и не привлекут к ответственности. Надежды на справедливое возмездие виновным у меня нет, но есть моя вера. И моя твердая вера рисует в моем сознании картину будущего. Настанет день и час, когда все мы предстанем пред Страшным судом Создателя, которого не избежать никому. И откроется все тайное и скрытое от начала века. И каждый будет видеть дела, мысли и скрытые в глубине каждого из нас помышления. И я буду стоять на этом Суде перед Всевидящим оком. И рядом встанут все наши погибшие побратимы. И будут стоять их дети, жены и матери. И будут стоять генералы и командиры. Президенты, министры и премьеры. И мы все будем знать истину и смотреть в глаза друг другу. Встанут те, кто стрелял в нас и в кого стреляли мы. И я буду смотреть в их и ваши глаза. И все будут смотреть в глаза мне. Это будет страшный день и Страшный суд. Потому что откроется правда Божия. И ничто и никто не скроются ни от кого. И многим будет мучительно больно и страшно. Мне в том числе. В своей жизни я совершал много поступков, которыми не горжусь и за которые мне стыдно, но когда Господь будет судить за Иловайск, я буду смотреть в глаза всем вам, и мне нечего будет стыдиться. Страшно будет тем, кто сейчас думает, что не понесет ответственности за все горе, которое постигло сотни наших бойцов и членов их семей. Потому что те, кого не коснулось правосудие земное, будут отвечать перед правосудием Небесным. И каждому воздастся по делам и мыслям его.»

( Зиненко Р. «Иловайский дневник». FOLIO, 2016 г.,с. 44, мовою оригіналу)

Обов’язково читайте те, що пишуть очевидці, дивіться на власні очі навкруги і аналізуйте те, що бачите самі, робіть свої спостереження і висновки, бо так багато можливостей буває втрачено особистістю чи цілим народом, коли вдається підмінити правду обманом. Ніхто не прийде і не зробить нас щасливими. Щастя тільки в нашій Любові до родини, до своєї землі, до Бога. І ця Любов потребує захисту, і, на жаль, навіть ціною життів найкращих.»

С.Кравченко, бахмутчанка,

член Національної спілки майстрів

народного мистецтва України

26.12.2017 р.

Примірник книжки з автографом автора можна взяти у міській бібліотеці і самому пережити все, що відбувалося і було побачене очима Романа і його побратимів. А живу розповідь з чотирьох фрагментів почути в записі ось тут: